Шлях землевпорядника (історія фахівця з Тальнівщини)
Професія землевпорядника – із розряду вічних. Хто ці люди, які припадають оком до нівеліра? Про них, специфіку роботи та «земельні» питання розповіла колишня землевпорядниця Глибочківської сільської ради Олена Маркевич.
– Чесно кажучи, землевпорядницею я стала випадково, але жодного разу про це не жалкувала. Мабуть, доля, – посміхається жінка. – Освіту здобувала в Уманському державному аграрному університеті (зараз Національний університет садівництва), навчалась за спеціальністю «Оподаткування». Працювати почала ще з 18 років. Тривалий час жила в Києві. Найперша моя робота – продавець в магазині мобільних телефонів. Там мене помітили представники банківської установи і запросили до себе на роботу. В банку я пропрацювала більше шести років. Потім, за сімейними обставинами, повернулась в Глибочок. В 2017 році мені запропонували спробувати себе на посаді землевпорядника, і я погодилась. Ця робота була абсолютно новою для мене, але з перших днів я зрозуміла, що вона вимагає точності, далекоглядності, знання законів. Спочатку було трошки складно, але не довго. Я швидко зрозуміла суть роботи, вивчила її, і згодом ця справа стала дуже цікавою для мене.
За словами Олени Сергіївни, робота землевпорядника ніколи не буває розваженою й тихою, завжди утримується інтенсивний ритм.
– Тих, хто думає, що, отримавши диплом, сидітиме денно в офісі в білій сорочці, мушу розчарувати – вам регулярно доведеться мандрувати, – стверджує жінка. – Я така, що люблю працювати з людьми, спілкуватись з ними і, разом з тим, допомагати їм вирішувати земельні питання. Завжди намагаюсь спочатку достеменно вивчити будь-яку ситуацію, а вже потім приймати рішення. Власне, робота землевпорядника включає широкий спектр послуг, до яких відноситься поділ та об’єднання земельних ділянок, зміна цільового призначення земельної ділянки, приватизація, розробка документів, правові консультації із земельних питань, вирішення земельних спорів, оцінка земельних ділянок та багато іншого. Так що, нудьгувати просто немає часу. Я любила свою роботу. Адже це, насамперед, можливість самореалізації, чудова нагода застосовувати свої знання на практиці, бути корисним суспільству. Я дуже поважаю важку сільську працю та нелегку долю сільських жителів, а ще людей, які вміють цінувати землю. Учням, які хочуть в майбутньому стати землевпорядниками, я б порадила перед вступом до навчального закладу познайомитись із цією професією ближче, придивитися до наявних переваг і проблем, оцінити свої можливості на перспективу. Щодо навичок, то для землевпорядника необхідно мати, насамперед, математичні здібності, інженерний підхід, просторовий інтелект, здатність розбиратись у законодавстві. Загалом, ця професія надзвичайно цікава, багатогранна, я б сказала, творча.
Після реформи-децентралізації всі землевпорядники у сільських радах на Тальнівщині підпали під скорочення, тому зараз Олена Сергіївна безробітна.
– Надіюсь, що нас, спеціалістів-землевпорядників, покличуть знову на роботу. На мою думку, без фахівців, з такою великою кількістю земель, які є в Тальнівській громаді, справитись вкрай важко. Хотілося б якнайшвидше повернутись до улюбленої справи, – каже Маркевич. – Зараз, коли я вдома, більше часу приділяю сім’ї. В мене є донечка Катя, навчається в 5-му класі. Разом з нею ми маємо спільне захоплення – співаємо. Завжди беремо участь у різних концертах в нашому сільському клубі. Я з дитинства була схильна до творчості, а донька успадкувала ці здібності – співає, декламує вірші.
За матеріалами черкаського регіонального суспільно-політичного інтернет-видання «Прочерк»
Фотогалерея
